Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2015 року м. Київ К/800/5779/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Мороз В.Ф.

Логвиненко А.О.

Донець О.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївського районного центру зайнятості на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі за позовом Миколаївського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Одеській області (надалі також - Інспекція), третя особа - Миколаївський територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян про скасування п.1,2,3 обов'язкових вимог,

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся з позовом до Державної фінансової інспекції в Одеській області про скасування пунктів 1, 2, 3 обов'язкових вимог Інспекції, викладених у листі № 490-45-29/14 від 24 січня 2012 року.

В обґрунтування позову вказав на необґрунтованість пред'явлених підприємству вимог.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Перевіривши матеріали справи та переглядаючи матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, судова колегія вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 24.10.2011 року по 09.12.2011 року проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Миколаївського районного центру зайнятості за 2009-2010 роки та 9 місяців 2011 року.

За результатами проведеної ревізії міжрайонним контрольно-ревізійним відділом в Березівському та Миколаївському районах складено акт № 490-165/43 від 16.12.2011 року.

24.01.2012 року за № 490-45-29/14 фінансовою інспекцією було винесено вимогу, у тому числі щодо опрацювання матеріалів ревізії та вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, розгляду питання про притягнення до відповідальності винних осіб (пункт 1 вимоги). У зв'язку з необґрунтованою витратою коштів на оплату праці осіб, зайнятих на громадських роботах пунктом 2 було зобов'язано провести претензійно позовну роботу з Миколаївським територіальним центром обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян щодо повернення необґрунтовано витрачених коштів, або в іншому випадку стягнути з осіб, винних у необґрунтованому перерахуванні коштів у сумі 22683, 99 грн. у порядку та розмірах встановлених ст. 133-136 КЗпП, У зв'язку з не проведенням індексації заробітної плати безробітним, які були працевлаштовані на створені дотаційні додаткові місця, що призвело до недоотримання безробітними коштів на загальну суму 5 372,29 грн., пунктом 3 зобов'язано провести донарахування та виплатити недоотримані безробітними кошти у сумі 5372, 29 грн.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», у редакції, чинній на час пред'явлення вимоги, головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

У постановах від 15 квітня 2014 року (справа № 21-40а14), від 13 травня 2014 року (21-89а14), від 20 січня 2015 року (справа №21-603а14) Верховний Суд України, аналізуючи повноваження фінансової інспекції, закріплені у статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» зазначив, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

У зв'язку з цим Верховний Суд України дійшов правового висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Оскільки у пункті другому вимоги вказуються на виявлені у ході проведення перевірки збитки у вигляді необґрунтовано витрачених коштів, тоді останні відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю та правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, висновок судів про відмову в позові підконтрольної установи про його оскарження судова колегія вважає правомірним.

Водночас з огляду на встановлене у статті 10 Закону № 2939-XII право Інспекції пред'являти вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства лише з питань збереження і використання державної власності та фінансів, судова колегія дійшла висновку про відсутність у Інспекції повноважень щодо перевірки з питань правильності проведенням індексації заробітної плати та пред'явлення у зв'язку з цим вимоги про усунення виявлених у ході ревізії порушень порядку індексації і донарахування сум індексації шляхом проведення донарахування та виплати недоотриманих безробітними коштів.

Отже відмова судів попередніх інстанцій в задоволенні позовної вимоги в частині визнання неправомірною та скасування пункту 3 вимоги, є помилковою

За викладеного рішення судів підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про скасування пункту 3 вимоги, а в іншій - має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223,225, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Миколаївського районного центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову про скасування п. 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Одеській області від 24 січня 2012 року № 490-45-29/14. Позов в цій частині задовольнити. Скасувати пункт 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Одеській області від 24 січня 2012 року № 490-45-29/14.

В іншій частині рішення судів залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

А.О. Логвиненко

О.Є Донець